миттю

Значення в інших словниках

1. миттю — ми́ттю прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
2. миттю — пр., вмить, в один мент, в одну мить, блискавично, ВМАХ, вдух, <�одним> духом, моментально, прожогом. Словник синонімів Караванського
3. миттю — присл. В одну мить, дуже швидко. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. миттю — МИ́ТТЮ, присл. В одну мить, дуже швидко. Школярі сипонули в школу. Миттю посідали, випростались і затихли (Б. Грінченко); Хлопець миттю збагнув, яку необережну фразу сказав, та вже було пізно (Л. Дмитерко). Словник української мови у 20 томах
5. миттю — ШВИ́ДКО (з великою швидкістю), СТРІ́МКО, СТРІМЛИ́ВО, СКО́РО, ХУ́ТКО, БИ́СТРО, ПРУ́ДКО, ШПА́РКО, ГІ́НКО, МЕРЩІ́Й, СТРІЛО́Ю, ВИ́ХОРЕМ, ВИ́ХОРЦЕ́М, ПОРИ́ВНО підсил., ПОРИ́ВЧАСТО підсил., НЕВПИ́ННО (НЕУПИ́ННО) підсил., ШАЛЕ́НО підсил. Словник синонімів української мови
6. миттю — Ми́ттю, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. миттю — МИ́ТТЮ, присл. В одну мить, дуже швидко. Школярі сипонули в школу. Миттю посідали, випростались і затихли (Гр., І, 1963, 243); Хлопець миттю збагнув, яку необережну фразу сказав, та вже було пізно (Дмит., Наречена, 1959, 212). Словник української мови в 11 томах
8. миттю — миттю Мигомъ. Миттю подала на стіл гарячих млинчиків. К. ЧР. 242. І миттю осідлавши рака, схвативсь на його як бурлака. Котл. Ен. І. 6. говорити миттю. Говорить скороговоркой. Александров. у. Словник української мови Грінченка