Ізраїль

I

згідно із Старим Заповітом, стародавня держава у Пн. Палестині; у ХII-ХI ст. до н.е. союз племен; бл. Х ст. царство; після смерті Соломона (922 до н.е.) його царство розпалося на два: І., створений 10 пн. племенами (столиця Самарія) та Юдею; розквіт І. у IХ ст. до н.е. за царювання Омрі; завойований Ассирією; населення переважно винищене або виселене, решта змішалася з чужинцями-колоністами (самаритяни).

II

держава в Азії, на узбережжі Середземного м. та Акабської зат. (Червоне м.). Поверхня височинна; на пн. Галілейське плоскогір'я, на пд. пустельне й кам'янисте плато Неґев, на сх. тектонічна заглибина з Тиверіадським оз., долиною р. Йордан та Мертвим м. — найглибшою западиною на Землі; клімат субтропічний сухий, на узбережжі вологий. Євреї (82%), араби; державна релігія — юдаїзм; понад 90% населення у містах; гол. м.: Тель-Авів, Єрусалим, Гайфа. Високорозвинута країна; сучасна промисловість; електроніка, медичне обладнання, зброя, обробка алмазів; інтенсивне землеробство (цитрусові, виноград, зернові) й тваринництво; туризм, переважно прочани до Святої Землі. Історія. У давнину держава у Пн. Палестині, що виникла бл. 929 до н.е., після розпаду королівства Соломона на Юдею (зі столицею в Єрусалимі) та І. (зі столицею в Самарії); розквіт у IX до н.е.; занепад у добу ассирійських нападів (722 зруйнована Самарія) — населення забране в неволю або винищене, країну заселяють чужинці-колоністи (самаритяни); до XIX ст. н.е. терени І. поділяли долю усієї Палестини; від поч. XX ст. водночас із зростанням популярності доктрини сіонізму посилюється еміграція євреїв з Європи до Палестини; 1917 т.зв. декларація Балфура (від імені брит. уряду) про утворення в Палестині євр. національного осередку; 1922-48 Палестина — брит. підмандатна територія; 1947 рішення ООН про поділ Палестини на 2 держави: євр. і араб.; 1948 було проголошено державу І. як незалежну республіку, й мало не одразу розпочалася арабо-ізраїльська війна, яка закінчилася 1949 захопленням ізраїльтянами 2/3 території колишнього брит. мандату (решту — Зх. Берег — приєднала Йорданія); араб. держави не визнали І., з'явилася проблема араб. біженців (палестинців); 1956 (разом із Великою Британією та Францією) невдале вторгнення в Єгипет після націоналізації Суецького каналу (суецька війна); 1967 перемога у війні з Єгиптом, Йорданією та Сирією, яка закінчилася ізраїльською окупацією сирійських Ґоланських висот, йорданського Зх. Берега (р. Йордан), частини Єрусалима та єгипетського Синайського півостр. і сектора Ґази; розрив стосунків із І. комуністичних та ін. держав; 1973 відновлення військових дій між І. та Сирією і Єгиптом, припинення воєнних дій під наглядом сил ООН; 1978 війська І. захопили територію Пд. Лівану; 1979 мирний договір із Єгиптом (Єгиптові повернено Синай); 1981 анексія Ґоланських висот, засуджена ООН; 1982 агресія І. у Лівані з метою знищення пунктів опору Організації визволення Палестини; 1985 виведення ізраїльських військ з теренів Пд. Лівану, окупованих 1978; 1987 початок інтіфади (повстання) палестинського населення на окупованому Зх. Березі та в секторі Ґази; з 1991 мирні переговори на Близькому Сх. усіх зацікавлених сторін; 1993 підписання першого ізраїльсько-палестинського порозуміння між Я. Арафатом і Ш. Пересом та І. Рабином про створення палестинської автономії в секторі Ґази та м. Єрихон (наступні домовленості поширили територію автономії на весь Зх. Берег); 1994 підписаний протокол, за яким припинено стан війни з Йорданією; 1995 прем'єр І. Рабин загинув від рук ізраїльського фанатика; 1996 перемога на парламентських виборах блоку правих партій Лікуд (прем'єр Б. Нетаньягу), ворожо наставленого до палестинської автономії, що призвело до сповільнення мирного процесу. Значна частина населення І. — вихідці з України.