Болівія

Держава у Пд. Америці, без виходу до м. На пд. зх. Анди (Сахама, 6520 м), на сх. Болівійська низ., на пн. Амазонська низ.; клімат у Андах тропічний гірський, в низовинах субтропічний вологий; гол. р.: Маморе, Ґвапоре, Бені; оз.: Тітікака, Поопо; тропічні вологі ліси (53% поверхні), савана (чако), гірська напівпустельна (пуна) і степова рослинність. Індіанці (42%), метиси (30%), креоли й білошкірі (28%); католики (93%); гол. м.: Ла-Пас (місце перебування уряду), Санта-Крус-де-ла-Сьєрра, Кочабамба, Оруро, Сукре. Основу економіки складають гірництво та сільське господарство; одна з найменш економічно розвинутих країн Пд. Америки; видобуток руд олова, цинку, сурми, вольфраму, свинцю, срібла, нафти, природного газу; вирощування цукрової тростини, збіжжя, бананів та коки; вівчарство, тваринництво; експлуатація лісів (каучук); харчова промисловість; автомобільний (Панамер. шосе), гужовий транспорт. Історія. Територія заселена індіанцями (від XIV ст. належала державі інків), від XVI ст. у складі віце-кор. Перу, від 1776 у новоствореному Кор. Ла-Плата; від 1825 незалежна республіка; у 2-ій полов. XIX ст. і 1-ій полов. ХХ ст. у кількох війнах втратила значні території на користь Чилі, Бразилії та Параґваю; від кінця XIX ст. розвиток видобутку олова; шахти націоналізовані у період т.зв. болівійської революції 1952-64 (тоді ж аграрна реформа); після поразки революційного уряду владу перейняла армія; 1982 повернення до правління цивільних, процес демократизації та економічної реформи.