Велике князівство Литовське

Литовсько-руська держава, що існувала в XIII-XVIII ст. на території теп. Литви, Білорусі та частини України; заснована литовським кн. Міндовґом у 30-х XIII ст.; за Ґедиміна (1316-41) і Ольґерда (1345-77) були приєднані зх. і пд. руські землі; столиці: Новгородок, згодом Троки (Тракай), з 1323 Вільно (Вільнюс); руська знать поряд з литовською брала участь в управлінні державою; офіційною мовою була руська; боротьба з Тевтонським орденом спонукала В. к. Л. і Польщу укласти персональну Кревську унію 1385 (вел. кн. литовський Яґайло став пол. королем); пол.-литовська унія призвела до посилення пол. і католицьких впливів, поступового усунення від влади православної руської знаті; 1456 ліквідовано Волинське князівство, 1470 — Київське; внаслідок Люблінської унії 1569 В. к. Л. об'єдналося з Польщею в єдину державу — Річ Посполиту; Волинь, Підляшшя, Поділля, Брацлавщина та Київщина перейшли під владу Польщі; автономне В. к. Л. на території теп. Литви і Білорусі зберігалося до поділів Речі Посполитої у XVIII ст.