Франко Іван Якович

1856-1916, укр. письменник, учений, перекладач, громадсько-політичний діяч, видавець; доктор філософії Віденського унів.; писав укр., пол., нім. мовами; спершу послідовник соціал-демократії, разом із М. Драгомановим і М. Павликом заснував Радикальну партію; зазнав переслідувань, засуджений до тюремного ув'язнення 1877, 1880, 1889; видавець журналів Громадський друг, Дзвін, Молот, Народ, Житє і слово (зокрема, широко друкував письменників із Сх. України, де у той час укр. мова була заборонена); співпраця з пол. й нім. часописами; через ліві переконання не допущений до викладання у Львівському унів., до австр. парламенту й галицького сейму, куди балотувався як селянський посол; на поч. ХХ ст. переглянув своє ставлення до марксизму (Що таке поступ), еволюціонував до національної демократії; редактор видань НТШ, провідний співробітник Етнографічної секції; творча спадщина Ф. поєднує кращі традиції укр. літератури з новітніми модерністськими течіями (натуралізм, соціологічний роман, елементи декадансу), охоплює поезію, прозу, драматургію, аналітичні дослідження в усіх галузях гуманітарних знань (економіка, соціологія, політологія), переклади з давніх та сучасних європ. мов, збірки поезії (Зів'яле листя, Мій Ізмарагд, Із днів журби), повісті (Для домашнього вогнища, Перехресні стежки, Основи суспільності, Захар Беркут), драми (Украдене щастя), твори для дітей (Коли ще звірі говорили, Лис Микита), літературознавчі статті.