вівтар

1. місце для жертвоприношень у релігійних культах із доісторичних часів; 2. у християнських храмах — сх. підвищена частина, призначена для відправлення Богослужіння. вівтар

Джерело: Універсальний словник-енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вівтар — ві́вта́р іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. вівтар — Олтар, жертовник. Словник синонімів Караванського
  3. вівтар — І заст. олтар Підвищена східна частина церкви, відділена від храму вірних іконостасом, у якій розміщено престол; святилище, пресвітерія Словник церковно-обрядової термінології
  4. вівтар — [в'іўтар] -р'а, ор. -реим, м. (на) -р'і, мн. -рі, -р'іў, д. -р'ам і [в'іўтар] -ар'а, ор. -арем, м. (на) -р'у, мн. -рі, -р'іў, д. -р'ам Орфоепічний словник української мови
  5. вівтар — вівтаря, ч. 1》 У давніх народів – місце для жертвоприношень; жертовник. 2》 Відокремлене іконостасом підвищення в церкві, де розташований престол. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. Вівтар — Жертовник, невід’ємна частина декорації ложі. Частіше – «Вівтар Трьох Світочів». Як правило, це прямокутне, трикутне, або у формі трапеції підвищення, на якому лежить Святе Письмо, Циркуль, Кутник, Конституція Великої ложі і Внутрішній регламент. Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
  7. вівтар — ВІ́ВТА́Р, ві́втаря́, ч. 1. У давніх народів – місце для жертвоприношень; жертовник. Вівтар жертовний богові Аресу такий там скіфи возвели, що ну! (Л. Словник української мови у 20 томах
  8. вівтар — До вівтара приступає, а дідьчу гадку має. Коли хто береться до святого, чи громадського діла, зо злими намірами. На вівтар з ходаками не лізь. Не погань святого місця, чи справи, своїми брудними руками. Хто вівтарю служить, той з вівтаря й жити мусить. Кожен повинен жити зо свого заняття. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. вівтар — вівта́р (лат. altar, букв. – підвищення) 1. У давніх народів місце для жертвоприношень, жертовник. 2. Східна підвищена частина християнського храму, призначена для відправлення служби. Словник іншомовних слів Мельничука
  10. вівтар — нести́ (кла́сти, ки́дати і т. ін.) / принести́ (покла́сти, ки́нути і т. ін.) що на вівта́р чого, уроч. Жертвувати чим-небудь, самовіддано працювати в ім’я чогось. Сорок літ, все життя, тіло й душу свою несла.. Фразеологічний словник української мови
  11. вівтар — ВІВТА́Р (у давніх народів — місце для жертвоприношень), ЖЕРТО́ВНИК, ОЛТА́Р заст. Скоро завважила (жертва) батька, що край вівтаря похилився В тузі незмірній (М. Зеров); Майдан став схожий на страшний жертовник вавилонських богів (І. Словник синонімів української мови
  12. вівтар — Ві́вта́р, -ря́, -ре́ві; -тарі́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. вівтар — ВІ́ВТА́Р, ві́втаря́, ч. 1. У давніх народів — місце для жертвоприношень; жертовник. Правителі Херсонеса поставили бронзову статую Діофанта в повному озброєнні в акрополі.. міста біля вівтаря найбільш шанованої богині (Іст. СРСР, І, 8, 1956, 19). Словник української мови в 11 томах
  14. вівтар — (лат. — підвищення) 1. Місце жертвувань, жертовник, які у найдавніші часи влаштовувалися просто неба і являлися символом присутності божества, спілкування з ним (синонім — олтар). Архітектура і монументальне мистецтво