дисиденти

(лат. dissidens – незгідний)

1. в католицьких державах у середньовіччі особи, яких вважали відступниками від католицтва; з часів Реформації — християни, що не дотримувалися пануючого в даній державі віросповідання (католицького чи протестантського); 2. учасники опозиційного руху в СРСР з кінця 50-х до середини 80-х; виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в неросійських республіках — за національні права, власну державність; найвідоміші: в Росії — О. Солженіцин, А. Сахаров, В. Буковський, Ю. Орлов, А. Щаранський, в Україні: Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, П. Григоренко, М. Руденко, В. Стус; існували підпільні групи (Укр. робітничо-селянська спілка, Укр. національний фронт), відкрито діяла Укр. Гельсінська група (з 1976); д. жорстоко переслідували (вбивства при загадкових обставинах, ув'язнення у тюрмах і таборах, в тому числі суворого режиму, заслання, примусове лікування у психіатричних закладах, створення атмосфери психологічного терору та позбавлення можливості працювати за фахом або взагалі якось здобувати засоби для прожиття).