лемки

Укр. етнографічна група, яка проживає найдалі на пд.-зх. укр. етнічної території; до 1947 жили по обидва боки карпатського хребта і водночас державних кордонів (до 1772 — пол.-угорського, з 1919 — пол.-чехословацького); після насильного виселення л. з Пн. Лемківщини (1945-47 під тиском пол. комуністичної адміністрації, пол. націоналістичного підпілля бл. 500 тис. л. змушені були переселитися з Ряшівського, Люблінського, Краківського воєводств до Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Миколаївської обл. України) їхня територія охоплює нині лише пд. частину — Пряшівщину та сх. смугу закарпатської частини (Перечинський і Великоберезнянський райони Закарпатської обл.); назву виводять від часто вживаного слова лем (тільки, лишень), самоназва руснаки або русини; окрема етнічна одиниця; говірка, матеріальна і духовна культура л. об'єднують своєрідні архаїчні особливості та вплив словацько-пол. оточення; гол. заняття хліборобство, в ремеслах і промислах — обробка дерева, каменю, вовни, ткацтво, гончарство, бондарство; для поселень властива скупченість у долинах рік; садиби переважно однобудинкові, церкви мають надбудовані барокові бані й високі дзвіниці над бабинцем, одяг подібний до бойківського, але вирізняється добором тканин і кольорів, вишивки (див. український народний одяг); багатий пісенний фольклор (частина — варіанти широковідомих укр. пісень, значний вплив словацького фольклору). Мелодії лемківських пісень відзначаються вел. різноманітністю форм, багатою орнаментикою музичних строф та різною метроритмічною будовою; масові депортації 40-х призвели до катастрофічного занепаду народної культури л. — потрапивши у ін. природно-господарське середовище, розсіяні по теренах України, вони втратили говірку, звичаї, традиційні господарські навички.