мичка

Значення в інших словниках

1. мичка — ми́чка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ми́чки Орфографічний словник української мови
2. мичка — див. волосся; щітка Словник синонімів Вусика
3. мичка — -и, ж. 1》 Пучок конопель або льону, підготовлений для прядіння. 2》 перен. Пасмо волосся, що вибивається з жіночої коси; волосся, підібране й зв'язане на потилиці. 3》 Жмут волосся у коней над копитом іззаду; щітка. 4》 Ниткоподібне розгалуження кореня рослини. 5》 бот., діал. Біловус (у 2 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
4. мичка — МИ́ЧКА, и, ж. 1. Пучок конопель або льону, підготовлений для прядіння. Оце було я гребінку візьму, прив'яжу мичку та й собі пряду (Ганна Барвінок); І ось прядиво готове. Мати розчісувала його гребінкою, робила мичку і надівала на великий гребінь (В. Словник української мови у 20 томах
5. мичка — хоч ми́чки мич з кого, жарт. Хтось добрий, покірний, слабохарактерний, безвольний і т. ін. Такий, хоч мички з нього мич (З усн. мови). Фразеологічний словник української мови
6. мичка — Ми́чка, -чки, -чці; ми́чки́, ми́чо́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. мичка — МИ́ЧКА, и, ж. 1. Пучок конопель або льону, підготовлений для прядіння. Оце було я гребінку візьму, прив’яжу мичку та й собі пряду (Барв., Опов.., 1902, 53); І ось прядиво готове. Словник української мови в 11 томах
8. мичка — Ми́чка, -ки ж. 1) Связка льну, неньки, приготовленная для пряжи. Баба сиділа дома, мички пряла. Рудч. Ск. II. 13. 2) Прядь волосъ, выбившаяся изъ подъ платка. Сховала під кибалку мичку, щоб не світилася коса. Котл. Ен. Словник української мови Грінченка