пасічництво

Давній спосіб бджільництва, зафіксований у документах з XIV ст. Колоди для бджіл чи вулики розміщували на просторах, що зосталися після вирубування лісу — на пасіках, де вулики ставили просто на землі або на пнях від зрубаних дерев. Мед і віск були важливими предметами внутрішнього споживання та зовнішньої торгівлі; ними платили данину князям. Руська правда і Литовський Статут охороняли бджільництво. В XV-XVI ст. відомі були воскові комори у Львові, Луцьку, Бересті. За козацький період п. досягло значного розвитку, за часів кріпацтва на Лівобережжі поступово занепало. В XIX ст. пасіки збереглися у поміщиків, духовенства, у монастирях, в заможніших селян. У місцевостях, де було обмаль лісу, вулики плели з соломи, верби, очерету, подекуди обмазуючи їх глиною. 1814 чернігівський поміщик, учений Петро Прокопович винайшов розбірний рамковий (втулковий) вулик. Він організував також промислові пасіки, заснував 1826 першу в світі пасічну школу. П. пожвавилося з розробкою процесу добування штучної вощини (І. Мерінґ, Німеччина, 1857) та появою спеціальної центрифуги — медогонки (Ф. Грушка, Чехія, 1865 ). Після I Світової війни й революції п. на Україні підупало. II Світова війна припиняє розгортання галузі; через колективізацію пасік, сільського господарства в цілому, серйозні помилки в агротехніці в Україні П. зазнало значної шкоди і перетворилося на нерентабельне заняття.