береговий

берегови́й

-а, -е.

Прикм. до берег 1), 4).

|| Розміщений, розташований на прибережних ділянках.

|| Який дме з берега (про вітер).

Берегове право — поширене у Середні віки право берегових жителів або держав на привласнення суден, які зазнавали аварій біля їх берегів, а також речей, що припливли до тих же берегів.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. береговий — берегови́й прикметник Орфографічний словник української мови
  2. береговий — [беиреиговий] м. (на) -вому/-гоув'ім, мн. -гоув'і Орфоепічний словник української мови
  3. береговий — БЕРЕГОВИ́Й, а́, е́. Прикм. до бе́рег 1. В берегових ямках лишилась вода (М. Коцюбинський); Максим теж робив підкову, йдучи по схилах берегового пасма й повертаючи разом із тим пасмом на південний захід (І. Словник української мови у 20 томах
  4. береговий — ПРИБЕРЕ́ЖНИЙ (який міститься, розташовується, живе тощо на березі, вздовж берега), БЕРЕГОВИ́Й, ПОБЕРЕ́ЖНИЙ, УЗБЕРЕЖНИЙ, НА́БЕРЕЖНИЙ. Розрідженими ланцюжками вибігають з прибережних зарослів на дніпровський лід червоні бійці (О. Словник синонімів української мови
  5. береговий — Берегови́й, -ва́, -ве́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. береговий — БЕРЕГОВИ́Й, а, е. Прикм. до бе́рег 1, 4. В берегових ямках лишилась вода (Коцюб., І, 1955, 393); Темрява геть розступилася, далеко відкривши контури берегових круч (Гончар, II, 1959, 418); // Розміщений, розташований на прибережних ділянках. Словник української мови в 11 томах
  7. береговий — Береговий, -а, -е 1) Береговой. Береговий вітер, т. е. дующій съ берега. 2) Прибрежный. Хиба у нас береговий огород, що і досі б мокро було. Лебед. у. 3) Употребл. какъ сущ. въ значеніи — береговой надзиратель. Ходім до берегового — він нас розсудить. Кіев. Словник української мови Грінченка