1. Великий тлумачний словник сучасної мови

блюзнір

блюзні́р

-а, ч.

Той, хто чинить блюзнірство.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. блюзнір — блюзні́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. блюзнір — БЛЮЗНІ́Р, а, ч. Той, хто чинить блюзнірство. І їв народ і пив, і лаяв, як блюзнір, Свободу, що дала замало пива й кави (Д. Павличко). Словник української мови у 20 томах
  3. блюзнір — див. грішник Словник синонімів Вусика
  4. блюзнір — БЛЮЗНІ́Р (той, хто зневажає, поганить що-небудь святе, високе, хто чинить блюзнірство), ОСКВЕРНИ́ТЕЛЬ перев. з додатком у род. в., книжн., СВЯТОТА́ТЕЦЬ книжн. рідше, СВЯТОКРА́ДЕЦЬ рідко. Пропонував один блюзнір до інституту мене без іспитів прийняти... Словник синонімів української мови
  5. блюзнір — Блюзні́р, -ра, -рові; -ні́ри, -ні́рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. блюзнір — БЛЮЗНІ́Р, а, ч. Той, хто чинить блюзнірство. Словник української мови в 11 томах