воркотун

Значення в інших словниках

1. воркотун — воркоту́н іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
2. воркотун — ВОРКОТУ́Н, а́, ч. Той, хто має схильність воркотати (у 4 знач.). – Не .. дивись на мене, як на старого воркотуна, котрий одно бурчить, одно вурчить [воркоче] (Панас Мирний); Завжди дивився [Касян] на всіх бісом, був непривітний... Словник української мови у 20 томах
3. воркотун — див. буркотун Словник синонімів Вусика
4. воркотун — БУРКОТУ́Н розм. (буркотлива людина), БУРКУ́Н розм., ВОРКОТУ́Н розм., ВОРКУ́Н рідко. Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна, душевна людина (Ю. Словник синонімів української мови
5. воркотун — ВОРКОТУ́Н, а́, ч. Той, хто має схильність воркотати (в 4 знач.). — Не.. дивись на мене як на старого воркотуна, котрий одно бурчить, одно вурчить [воркоче] (Мирний, І, 1954, 221); Брати Калиновичі.. вели життя.. правильне.. Це не було життя.. кабінетних воркотунів (Фр., VI, 1951, 201). Словник української мови в 11 томах
6. воркотун — Воркотун, -на м. Ворчунъ. Словник української мови Грінченка