вухналь

Значення в інших словниках

1. вухналь — вухна́ль іменник чоловічого роду спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита рідко Орфографічний словник української мови
2. вухналь — див. ЦВЯХ Словник синонімів Караванського
3. вухналь — ВУХНА́ЛЬ (рідко УХНА́ЛЬ), я́, ч. Спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підвісок до осі. Там [продавався] – залізний товар: підкови, гвіздочки, сокири, підіски, ухналі (Г. Квітка-Основ'яненко); – Ти [коню] босий, некований!... Словник української мови у 20 томах
4. вухналь — (аж) вухналі́ кува́ти зуба́ми, жарт. Дуже тремтіти (від холоду, переляку і т. ін.). Тільки змерз чомусь, хоч і була ніч тепла,— аж вухналі кував зубами ковалисько (О. Ільченко); Загорнувся він у перетку (у сіть), сидить, ухналі зубами кує (Україна сміється). Фразеологічний словник української мови
5. вухналь — ЦВЯХ (загострений стрижень), ТИ́БЕЛЬ розм. (дерев'яний кілочок); ВУХНА́ЛЬ (УХНА́ЛЬ рідко) (для прибивання підків); ШПИЛЬ (довгий); ШПИ́ЛЬКА (у шевській справі — маленький дерев'яний). Словник синонімів української мови
6. вухналь — ВУХНА́ЛЬ (рідко УХНА́ЛЬ), я́, ч. Спеціальний цвях, яким прибивають підкову до кінського копита, а також підісок до осі. — Ти [коню] босий, некований! Уяви собі, вухналя нема! (Вишня, II, 1956, 58); Льоша зазирнув у ящик з цвяхами: — Ого! Всіх розмірів!... Словник української мови в 11 томах
7. вухналь — Вухналь, -ля м. Подковный гвоздь и тотъ гвоздь, которымъ прибиваютъ къ оси підісок. ум. вухналик. Г. Барв. 461. Словник української мови Грінченка