дволичний

дволи́чний

-а, -е.

Те саме, що лицемірний.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дволичний — дволи́чний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. дволичний — Дволи́чний. Лукавий, нещирий, нечесний, дволичний. “Народна Рада" не годить ся на політику свого голови, бо п. Волян провадить дволичну політику (Б., 1895, 12, 4) // порівн. пол. dwulicowy — лукавий, нещирий, дволичний, лицемірний, нечесний; рос. двуличный — те саме. Українська літературна мова на Буковині
  3. дволичний — див. двоєдушний, коварний, янус Словник чужослів Павло Штепа
  4. дволичний — В очі світить, а поза очі душу дере. Удає приятеля, а поза очі тяжко оклевечуе. Куди вітер, туди й він. Де користь, туди й хилиться. Моя хата з краю, я нічого не знаю. Каже, що любить правду, а не хоче бути свідком доказати правду. Приповідки або українсько-народня філософія
  5. дволичний — ЛИЦЕМІ́РНИЙ (який приховує свої справжні думки, почуття, наміри й т. ін.), НЕЩИ́РИЙ, БРЕХЛИ́ВИЙ, СЛИЗЬКИ́Й, ФАЛЬШИ́ВИЙ, ЛУКА́ВИЙ, КРИВОДУ́ШНИЙ, КРИВОПРИСЯ́ЖНИЙ, КРУТІ́ЙСЬКИЙ, ДВОЛИ́КИЙ, ДВОЛИ́ЦИЙ, ДВОЛИ́ЧНИЙ рідко, ДВОЄДУ́ШНИЙ заст. Словник синонімів української мови
  6. дволичний — Дволи́чний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. дволичний — ДВОЛИ́ЧНИЙ, а, е. Те саме, що лицемі́рний. Дрібна буржуазія дволична з самої своєї природи.. (Ленін, 2, 1948, 299); Франко глузував з поважної газети «Слово», назвавши.. видавця її О. Наумовича — дволичним (Кол., Терен.., 1959, 43). Словник української мови в 11 томах