кумець
куме́ць
-мця, ч.
Пестл. до кум.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кумець — куме́ць іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- кумець — див. кум Словник синонімів Вусика
- кумець — КУМЕ́ЦЬ, мця́, ч. Пестл. до кум¹. – Прийде кумець на обідець, а ложки не буде (Номис); – Пора їхать! пора! – каже гість, як проспівали і сльози обтерли. – Пождіть, кумцю! Ще хвилиночку, – просить паніматка (А. Словник української мови у 20 томах
- кумець — КУМЕ́ЦЬ, мця́, ч. Пестл. до кум¹. — Прийде кумець на обідець, а ложки не буде (Номис, 1864, № 11899); — Пора їхать! пора! — каже гість, як проспівали і сльози обтерли. — Пождіть, кумцю! Ще хвилиночку, — просить паніматка (Свидн., Люборапькі, 1955, 41). Словник української мови в 11 томах
- кумець — Кумець, -мця́ м. ум. отъ кум. Словник української мови Грінченка