люляти

Значення в інших словниках

1. люляти — лю́ля́ти дієслово недоконаного виду розм. лю́ляти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. люляти — див. бавити; хитати Словник синонімів Вусика
3. люляти — ЛЮ́ЛЯ́ТИ, лю́ля́ю, лю́ля́єш, недок., кого, і без дод., розм. Колихати, приспівуючи. Йосиф старенький колише Дитятко: – Люляй же, люляй, мале Отрочатко (колядка); Десь недалечко хтось потихесечку дитину люляв (Марко Вовчок)... Словник української мови у 20 томах
4. люляти — КОЛИХА́ТИ (дитину — на руках чи в колисці), КОЛИСА́ТИ, ГОЙДА́ТИ, ХИТА́ТИ, ЛЮ́ЛЯ́ТИ розм. (приспівуючи). — Колиши вже, колиши! З тебе, бачу, добра нянька (І. Нечуй-Левицький); Як ми будем, молодий козаче, мандрувати, Хто ж буде наше дитятко колисати? (П. Словник синонімів української мови
5. люляти — ЛЮ́ЛЯ́ТИ, лю́ля́ю, лю́ля́єш, недок., перех. і без додатка, розм. Колихати, приспівуючи. Десь недалечко хтось потихесечку дитину люляв (Вовчок, І, 1956, 345); Люляю, люляю, Поб’ю котка, полаю, Щоб по ночах не ходив, Малих діток не будив (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 6). Словник української мови в 11 томах
6. люляти — Лю́ляти, -ляю, -єш гл. 1) Баюкать. Люляю, люляю, поб'ю котка, полаю. Мет. 2. 2) Спать (о дѣтяхъ). А Савиха молоденька дитину колише: «Ой люляй, люляй, вродливий синочку!». Гол. І. 19. Словник української мови Грінченка