очевидець

Значення в інших словниках

1. очевидець — очеви́дець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
2. очевидець — Наочний свідок, з. самовидець; п-к ОЧЕВИДНИЙ, (факт) цілком певний, явний, як на папері списаний; (- істину) безперечний, безсумнівний, незаперечний; пр. ОЧЕВИДНО і ОЧЕВИДЯЧКИ, очевидьки, д. живовидячки, г. евідентно, з. навіч, о. як на долоні; ПР. СЛ. ясно, зрозуміло; ВСТ. мабуть, певно. Словник синонімів Караванського
3. очевидець — [очеивидеиц'] -идз'ц'а, ор. -идзцеим, м. (на) -идзцеив'і/-идз'ц'у Орфоепічний словник української мови
4. очевидець — Свідок, (вона) свідчиця, див. самовидець Словник чужослів Павло Штепа
5. очевидець — ОЧЕВИ́ДЕЦЬ, дця, ч. Той, хто був безпосереднім свідком, спостерігачем якої-небудь події, пригоди. Де-не-де по купках переговорювалася найновіша подія тижня: любас забив на смерть чоловіка своєї любаски. Один з очевидців оповідав подробиці (Г. Словник української мови у 20 томах
6. очевидець — СВІ́ДОК (людина, яка особисто бачила що-небудь), ОЧЕВИ́ДЕЦЬ, САМОВИ́ДЕЦЬ заст., розм., ПО́СЛУХ заст.; ПОСВІ́ДНИК юр., ПОСВІ́ДЧУВАЧ юр., ПОНЯТИ́Й (свідок при обшуку). Свідки одноголосно посвідчили, що того вечора Яким Коваль був п'яний (О. Словник синонімів української мови
7. очевидець — Очеви́дець, -дця, -ви́дці, -дців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. очевидець — ОЧЕВИ́ДЕЦЬ, дця, ч. Той, хто був безпосереднім свідком, спостерігачем якої-небудь події, пригоди. Де-не-де по купках переговорювалася найновіша подія тижня: любас забив на смерть чоловіка своєї любаски. Один з очевидців оповідав подробиці (Хотк. Словник української мови в 11 томах