1. Великий тлумачний словник сучасної мови

пристойний

присто́йний

-а, -е.

1》 Який відповідає встановленим правилам, нормам, звичаям і т. ін.

|| Не здатний на погані вчинки, вихований, чесний (про людину); порядний.

|| Який має приємний зовнішній вигляд.

2》 Який задовольняє певні вимоги, відповідає яким-небудь умовам; цілком задовільний, добрий.

|| Значний щодо розміру, обсягу, кількості і т. ін.

Пристойний вік — не дуже молодий, літній, зрілий вік, зрілі літа.

3》 Потрібний у даній ситуації; відповідний.

|| кому, чому. Який личить, пасує, відповідає кому-, чому-небудь.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пристойний — присто́йний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. пристойний — Не СОРОМІЦЬКИЙ; (хто) |добро|ПОРЯДНИЙ, добропристойний; (дім) ДОБРИЙ, ДОБРЯЧИЙ; (- гроші) не абиякий; (вік) поважний, зрілий; (зріст) немалий. Словник синонімів Караванського
  3. пристойний — ПРИСТО́ЙНИЙ, а, е. 1. Який відповідає встановленим правилам, нормам, звичаям і т. ін. Пушкін ще отроком, без жодного над собою контролю, зачитувався творами легковажної, пустотливої, не завжди пристойної анакреонтичної поезії... (М. Словник української мови у 20 томах
  4. пристойний — ВІДПОВІ́ДНИЙ (який підходить для даного випадку), ПОТРІ́БНИЙ, НАЛЕ́ЖНИЙ, ПІДХО́ЖИЙ, ПІДХОДЯ́ЩИЙ, ПРИСТО́ЙНИЙ, ГІ́ДНИЙ, ПРИНАГІ́ДНИЙ, ПРИГО́ЖИЙ розм. Словник синонімів української мови
  5. пристойний — Присто́йний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. пристойний — ПРИСТО́ЙНИЙ, а, е. 1. Який відповідає встановленим правилам, нормам, звичаям і т. ін. Пушкін ще отроком, без жодного над собою контролю, зачитувався творами легковажної, пустотливої, не завжди пристойної анакреонтичної поезії… (Рильський, X, 1962, 37)... Словник української мови в 11 томах
  7. пристойний — Присто́йний, -а, -е 1) Приличный, пристойный. Нема, кажу, пари мені пристойної. Г. Барв. 11. 2) Пригожій, красивый. Г. Барв. 426. Парубок молодий, здоровий, пристойний, хоч до шлюбу ставляй. Чуб. І. 155. Словник української мови Грінченка