ручити

Значення в інших словниках

1. ручити — Ручи́ти: — ручатися [44-1] Словник з творів Івана Франка
2. ручити — ручи́ти дієслово недоконаного виду ручатися діал. Орфографічний словник української мови
3. ручити — Ручи́ти. Ручатися, ручити, гарантувати, запевнювати, свою відповідальність за дотримання чогось. За сумлінне виконане, умірковану ціну і скору услугу ручить давна фірма (Б., 1899, 35, 4, рекл. Українська літературна мова на Буковині
4. ручити — (за кого) поручатися, давати поруку кому; (за що) ґарантувати що; (за себе) відповідати. Словник синонімів Караванського
5. ручити — РУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, недок., діал. Ручатися. Ніякий провідник не може ручити за несподівані пригоди, які лучаються по дорозі (І. Франко); Той ручить за того, той ручить за того, виходить, якась кругова порука. А Олексі хотіло би ся ручити за всіх (Г. Словник української мови у 20 томах
6. ручити — Поруку тягнуть за руку. Ручитель персонально відповідає за поруку. Сьогодні чоловік не може ручити і сам за себе. Часи стали такі непевні, що і сам за себе не певний. Хто за другого поручить, того біда навчить. Приповідки або українсько-народня філософія
7. ручити — РУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, недок., діал. Ручатися. Ніякий провідник не може ручити за несподівані пригоди, які лучаються по дорозі (Фр., VI, 1951, 98). Ручи́ти за се́бе — те саме, що Руча́тися за се́бе ( див. руча́тися). Роботу свою я Вам обіцяю, але ручити можу тільки за себе (Л. Укр., V, 1956, 151). Словник української мови в 11 томах
8. ручити — Ручити, -чу, -чиш гл. = ручитися. Я за його ручу. Н. Вол. у. Словник української мови Грінченка