фонема
фоне́ма
-и, ж., лінгв.
Найменша звукова одиниця мови (чи діалекту), яка служить для творення й розрізнення слів та їх форм.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- фонема — фоне́ма іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- фонема — [фонема] -мие, д. і м. -м'і Орфоепічний словник української мови
- фонема — Мовозвук Словник чужослів Павло Штепа
- фонема — ФОНЕ́МА, и, ж., лінгв. Найменша звукова одиниця мови (чи діалекту), яка служить для творення й розрізнення слів та їх форм. У протилежність конкретному мовному звукові, фонема – це не фізичне явище, а наукове узагальнення, поняття про звук у його функції в системі мови (з навч. літ.). Словник української мови у 20 томах
- фонема — фоне́ма (від грец. φώνημα – голос, звук, слово) найменша звукова одиниця мови, яка служить для творення й розрізнення слів та їхніх форм. Словник іншомовних слів Мельничука
- фонема — Найменша одиниця звукової системи мови, яка служить для розпізнавання та розрізняння значущих частин — морфем, у склад яких вона входить як мінімальний сегментний компонент, а через них — для розпізнавання та розрізняння слів. Універсальний словник-енциклопедія
- фонема — Фоне́ма, -ми; -не́ми, -не́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- фонема — ФОНЕ́МА, и, ж., лінгв. Найменша звукова одиниця мови (чи діалекту), яка служить для творення й розрізнення слів та їх форм. У протилежність конкретному мовному звукові, фонема — це не фізичне явище, а наукове узагальнення... Словник української мови в 11 томах