Українська літературна мова на Буковині

верх

Верх, прийм. На. Самсонюк вхопив плащ, прикрив ним книжки, а сам сів верх них з наміром не встати (Галіп, 31).

Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.

Значення в інших словниках

  1. верх — Верх (21, 439) – “вершина гори”; [ІЦ-2006]  Словник з творів Івана Франка
  2. верх — (найвища частина чогось) вершина, вершок, верхівка; верхів'я, (гірського пасма) гребінь, розм.: верховина, маківка, (гострий вершечок гори) пік; (дерев) верхів'я.  Словник синонімів Полюги
  3. верх — верх 1 іменник чоловічого роду верхня частина чогось * Але: два, три, чотири ве́рхи верх 2 іменник чоловічого роду дах; димар; у шапці верх 3 прийменник поверх, зверху незмінювана словникова одиниця діал.  Орфографічний словник української мови
  4. верх — Вершина, ВЕРХОВИНА; (щастя) вінець; (над чим) перевага; (домівки) покрівля, дах, (церкви) баня; (кожуха) покриття; Д. димар; вершок, вершечок.  Словник синонімів Караванського
  5. верх — -у, ч. 1》 Верхня, найвища частина чого-небудь; вершина. || Поверхня землі, якої-небудь рідини і т. ін. 2》 кого, перен. Перевага в чому-небудь. Брати верх. 3》 Купол, баня. || Покрівля на хаті, будинку і т. ін.; дах. 4》 Димохід на хаті, будинку і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. верх — ВЕРХ, ч. 1. род. у. Горішня, найвища частина чого-небудь; вершина; протилежне низ. Гей, у лісі, в лісі Стоять два дубочки, Гей схилилися верхи докупочки (з народної пісні); Загриміло, ударило так, наче розкололися всі найбільші карпатські верхи (А.  Словник української мови у 20 томах
  7. верх — Аби моє зверха було. Про такого, що все хоче бути перший у всім. Хто зверху, того й б'ють. Хто кривдить слабшого, проти того опінія загалу.  Приповідки або українсько-народня філософія
  8. верх — див. вершина; вінця; димар  Словник синонімів Вусика
  9. верх — бра́ти / взя́ти верх (го́ру) над ким—чим і без додатка. 1. Виявлятися сильнішим від кого-, чого-небудь; переважати когось, щось. Утома була така сильна, що брала верх над усім: вони просто впали (М.  Фразеологічний словник української мови
  10. верх — ВЕРХ (верхня, найвища частина чого-небудь), ВЕРХІ́ВКА, ВЕРШО́К, ВЕРШЕ́ЧОК, ГРЕ́БІНЬ, ВЕРШИ́НА, ВЕРХІ́В'Я, ВЕРХОВИ́НА, МА́КІВКА розм., ЧОЛО́ розм. (перев. дерева, гори); ШПИЛЬ, ТІ́М'Я рідко, ГРУНЬ діал.  Словник синонімів української мови
  11. верх — Верх, ве́рху, ве́рхові, на верху́ і на ве́рсі; верхи́, -хі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. верх — ВЕРХ, у, ч. 1. Верхня, найвища частина чого-небудь; вершина. Гей, у лісі, в лісі Стоять два дубочки, Гей схилилися верхи докупочки (Укр.. лір. пісні, 1958, 215); Сонце над самим обрієм виглянуло.., осяяло верхи кручі й обличчя обох будівничих (Сміл.  Словник української мови в 11 томах
  13. верх — (ст.слов., лит.) Вінчання споруди чіткою формою.  Архітектура і монументальне мистецтво
  14. верх — Верх, -ху м. 1) Верхъ. Козел сміливіший — ізліз на самий верх. Рудч. Ск. Вода так через верх ллється. Рудч. Ск. з верху до споду. Съ верху до низу. на версі. Сверху. Коровай накривають рантухом так, щоб різка з яблуками стреміла на версі. Г. Барв. IV. 30.  Словник української мови Грінченка