належати

Нале́жати (до кого?, до чого?).

1. Бути у власності, належати (кому?, чому?). А з другого боку весь ґрунт, припираючий до ринку (від суду до двора), належить рівно ж до дідича і для міста є безужиточний, бо там нема ніяких помешкань, ані склепів і в ту сторону взагалі не може місто розширяти ся (Б., 1907, 94, 1).

2. Стосуватися (до кого?, до чого?). Ся штука припадає Вам і належить до Вас, бо се Вам є вроджене. Посідаєте дар сортування, вигребування, а все проче виходить само від себе (Коб., Листи, 95, 457); [Громада] має право надзору над торгами, особливо над тим, чи міра і вага справедливі, вона має надзирати над всім, що належить до здоровля (См.-Стоцький, Громада, 4);

/ належати до чиєїсь компетенції, перебувати в чиємусь віданні, входити в чиїсь обов’язки. Коли б всі: і громада, і Рада громадска, і двірник докладно знали, що до них належить і яку вони мають силу, і все те робили, тоді в кождій громаді ішло б все так, як в зиґарку, [...] тоді в громаді був би лад і гаразд [...]Най же собі кождий добре бере в тямку, що до него належить, і най не попускає своїх прав нікому! (См.-Стоцький, Громада, 21-22); Взагалі у всіх справах, що належать до Ради громадскої — ті справи ми вже вичислили, — можуть громадяни удавати ся до Ради і просити залагодженя (См.-Стоцький, Громада, 31).

3. безособ. Варто, слід, потрібно (у сполуч. з інфінітивом) Примітити належить, що такий великий додаток завинили головно пп. Тиміньский, Волян з послами-Волохами, котрі тогід против прочих щирих заступників народних ухвалили просити, щоби цісар не давав на школи з реліґійного фонду (Б., 1895, 5, 2); Належить добре уважати, аби уникнути підроблень, бо всі скриночки без марш охоронної “Якор ” суть імітациєю, тому не принимати їх; було би нерозвагою свої добрі гроші на пусто-дурно викидати, купуючи безвартістні наслідовництва (Б., 1905, рекл.); Причини прояву того не належить, однако ж, шукати в обставині, що державна керма перейшла в руки провізоричного урядничого кабінету (Б., 1895, 60, 1)

// пол. należeć (do kogoś, czegoś) — 1) бути чиєюсь власністю, належати (кому?, чому?), 2) стосуватися, мати стосунок (до кого?, до чого?), бути в чиємусь віданні, 3) безособ. слід, треба, книжн. належить.

Значення в інших словниках

1. належати — нале́жати 1 дієслово недоконаного виду бути чиєюсь власністю нале́жати 2 дієслово доконаного виду викликати оніміння  Орфографічний словник української мови
2. належати — 1. (кому, чому). Бути чиєюсь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні тощо: належати народові, належати лікарні. 2. (до кого-чого).  Літературне слововживання
3. належати — Належатися, приналежати, р. приналежатися; (- характерну рису) бути властивим <�притаманним>; (до спілки) бути членом; (до категорії) зараховуватися, відноситися, стосуватися; (призначатися кому) припадати.  Словник синонімів Караванського
4. належати — I -жу, -жиш, недок. 1》 кому, чому і рідше до кого – чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні. 2》 до кого – чого. Відноситися до якого-небудь розряду, виду і т. ін.; входити до складу чогось, бути членом чогось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. належати — НАЛЕ́ЖАТИ¹, жу, жиш, недок. 1. кому, чому і рідше до кого – чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні.  Словник української мови у 20 томах
6. належати — НАЛЕ́ЖАТИ кому або з кого (про грошову суму — заробіток, внесок і т. ін.: призначатися комуабо з кого-небудь), ПРИПАДА́ТИ кому, на кого (рідше) або з кого. — Док.: припа́сти.  Словник синонімів української мови
7. належати — Нале́жати, -лежу, -ле́жиш, -ле́жать кому (принале́жати) і до кого (стосува́тися). Буди́нок нале́жить йому́. Це до ме́не не нале́жить або не нале́житься, тобто не стосу́ється  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. належати — НАЛЕ́ЖАТИ¹, жу, жиш, недок. 1. кому, чому і рідше до кого — чого. Бути чиєю-небудь власністю, перебувати в чиємусь розпорядженні, володінні.  Словник української мови в 11 томах
9. належати — Належати, -жу, -жиш гл. 1) Належать, отлежать. Так собі належав боки, що аж болять. 2) Принадлежать. Увесь край належав Вишневеньким. Стор. МПр. 62. 3) Надлежать, слѣдовать, причитаться. Ціх грошей від його мені не належить. 4) Касаться. То до мене не належить.  Словник української мови Грінченка