научка

Нау́чка. Наука, те, що дає життєвий досвід.

● Тямити научку — закарбувати, врахувати попередній (прикрий) досвід, помилки. — Отже ми рішили, - зачав він знов, не підводячи очий, — що все, що ми тепер пережили, належить вже до істориї. І з усего випадку лишаєть ся нам одно — на будуче тямити научку (Галіп, 119)

// порівн. пол. dać nauczkę (komuś) — дати науку, провчити.

Значення в інших словниках

1. научка — НА́УЧКА, и, ж., заст. Що-небудь повчальне, те, з чого можна зробити висновок на майбутнє; урок. – Пан уже тепер має таку научку, що її не легко забуде (І.  Словник української мови у 20 томах