партика
Парти́ка. Доля, талан. Недурно й прозвали її [Магдалену] чорною. Лиш хрестить та й хоронить, хрестить та й хоронить. Не знаю, як її земля носить; яка у неї душа з жалю. А пальці її так само покривило, як чоловікові, лише їй з роботи. Смерть і слабість у хаті все повижирали. Якби не та дитина, що світить у хаті очима, вона пішла би сама в землю, а так дитина та й робота держать її при собі. Така її вже партика на сім світі. Але-бо й партика! — аж: заспівав молодий товариш (Коб., За готар, 129)
// порівн. пол. partyka, обл. -окрасць; нім. die Partikel — частинка (речовини); див. іще парть
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.