Українська літературна мова на Буковині

поручати

Поруча́ти. Рекомендувати. Перша буковиньска рафінерия спірітусу, фабрикация руму і лікерів “С. Рудіх. Радівці" поручає свої знамениті стрітуози, руми і лікери в бочках і фляшках, також як спеціяльність — столову горівку і ручить, що вона є чиста і без осаду по найдешевших цінах (Товариш, 1908, 303, рекл.); Доставці для буковиньского зв’язку урядників Мінцер і Шехтер поручають свій богато асортований склад осінних і зимових артикулів: капелюхи з льодену, фільцу і плішу (Б., 1909, рекл.); Черновецкий кружок “Жіночої Громади " поручає ласкавим зглядам П. Т. Публики свою першу на Буковині україньску Робітню дамских суконь, костіюмів і біля в Чернівцях, в “Народнім Домі", ул. Петровича ч. 2. 1 пов[ерх] (Б., 1909, рекл)

// порівн. пол. porzęczać — ручатися; рос. поручать — рекомендувати, ручатися.

Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.

Значення в інших словниках

  1. поручати — поруча́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
  2. поручати — -аю, -аєш, недок., поручити, -ручу, -ручиш, док., перех., також з інфін., рідко. Покладати на когось виконання чого-небудь; доручати. || Покладати на когось турботу про кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. поручати — Доручати, доручити, подоручати, припоручати, припоручити, поприпоручати, приручати, приручити  Словник чужослів Павло Штепа
  4. поручати — ПОРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОРУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, док., що, також з інфін., рідко. Покладати на когось виконання чого-небудь; доручати. – Що вам, паніматко, далеко шукати [робітників], .. ви мені поручіть сю будову (І.  Словник української мови у 20 томах
  5. поручати — поруча́ти рекомендувати (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. поручати — ДОРУЧА́ТИ кому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИ на кого, ПРИРУЧА́ТИ розм., ПОРУЧА́ТИ розм., ПРИПОРУЧА́ТИ заст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ (ПОВІ́РЮВАТИ рідше) (особливо важливу роботу, обов'язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
  7. поручати — ПОРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОРУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, док., перех., також з інфін., рідко. Покладати на когось виконання чого-небудь; доручати. — Що вам, паніматко, далеко шукати [робітників], ..ви мені поручіть сю будову (Фр.  Словник української мови в 11 томах