поручати
ПОРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОРУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, док., що, також з інфін., рідко.
Покладати на когось виконання чого-небудь; доручати.
– Що вам, паніматко, далеко шукати [робітників], .. ви мені поручіть сю будову (І. Франко);
Папа поручив йому взяти у нас для передачі вам сі книжки (Леся Українка);
// Покладати на когось турботу про кого-небудь.
Їй треба спочатку запомогти, поопікуватися нею. Вам самим це трудно було б зробити, але Ви могли б поручити її яким-небудь молодим людям – студентам, чи що (М. Коцюбинський);
На случай, що я і зовсім можу не встати, я вказала їм дорогу до Вас, отже, поручаю Вашій ласкавій помочі й увазі своїх недавніх приятелів (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)