1. Словник української мови у 20 томах

поручати

ПОРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОРУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, док., що, також з інфін., рідко.

Покладати на когось виконання чого-небудь; доручати.

– Що вам, паніматко, далеко шукати [робітників], .. ви мені поручіть сю будову (І. Франко);

Папа поручив йому взяти у нас для передачі вам сі книжки (Леся Українка);

// Покладати на когось турботу про кого-небудь.

Їй треба спочатку запомогти, поопікуватися нею. Вам самим це трудно було б зробити, але Ви могли б поручити її яким-небудь молодим людям – студентам, чи що (М. Коцюбинський);

На случай, що я і зовсім можу не встати, я вказала їм дорогу до Вас, отже, поручаю Вашій ласкавій помочі й увазі своїх недавніх приятелів (Леся Українка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. поручати — поруча́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. поручати — Поруча́ти. Рекомендувати. Перша буковиньска рафінерия спірітусу, фабрикация руму і лікерів “С. Рудіх. Радівці" поручає свої знамениті стрітуози, руми і лікери в бочках і фляшках, також як спеціяльність — столову горівку і ручить... Українська літературна мова на Буковині
  3. поручати — -аю, -аєш, недок., поручити, -ручу, -ручиш, док., перех., також з інфін., рідко. Покладати на когось виконання чого-небудь; доручати. || Покладати на когось турботу про кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. поручати — Доручати, доручити, подоручати, припоручати, припоручити, поприпоручати, приручати, приручити Словник чужослів Павло Штепа
  5. поручати — поруча́ти рекомендувати (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. поручати — ДОРУЧА́ТИ кому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИ на кого, ПРИРУЧА́ТИ розм., ПОРУЧА́ТИ розм., ПРИПОРУЧА́ТИ заст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ (ПОВІ́РЮВАТИ рідше) (особливо важливу роботу, обов'язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. поручати — ПОРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОРУЧИ́ТИ, ручу́, ру́чиш, док., перех., також з інфін., рідко. Покладати на когось виконання чого-небудь; доручати. — Що вам, паніматко, далеко шукати [робітників], ..ви мені поручіть сю будову (Фр. Словник української мови в 11 томах