поручатися
ПОРУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОРУЧИ́ТИСЯ, ручу́ся, ру́чишся, док.
1. Давати поруку за кого-, що-небудь; ручатися.
– Ти, старосто, поручаєшся за нього? (Сл. Б. Грінченка);
– Хочеш, дочко, я поступлюся з своїм хазяйством, тілько так, щоб ти поручилась мені, що все зостанеться ціле (Панас Мирний).
2. тільки недок. Пас. до поруча́ти.
[Хоростіль (читає голосно):] З огляду на ваші заслуги коло розвою школи народної .. поручається вам засновання [заснування] і дальше ведення школи в Волосатім (І. Франко).
(1) Хто пору́читься (мо́же поручи́тися); Ніхто́ не мо́же (міг) поручи́тися – уживається для вираження непевності в чому-небудь.
– А хто тобі поручиться, що вона й досі тобі вірна і досі тебе кохає?.. (О. Стороженко);
Коли пропала надія на хату, їй корисніше стало, щоб умерла Катря і Гаврило взяв Ониську. І що ж? Хто поручиться, що вона ненароком гребнула той жар із печі? (Л. Яновська);
– Хоча він і докладно вже знав, що горіла Оверкова Марченкова хата, та ніхто не міг поручитися, що вогонь якось не перекинеться на його обору і не спопелить усього дощенту (Г. Епік).
Словник української мови (СУМ-20)