поручатися

ПОРУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОРУЧИ́ТИСЯ, ручу́ся, ру́чишся, док.

1. Давати поруку за кого-, що-небудь; ручатися.

— Ти, старосто, поручаєшся за нього? (Сл. Гр.);

— Хочеш, дочко, я поступлюся з своїм хазяйством, тілько так, щоб ти поручилась мені, що все зостанеться ціле (Мирний, І, 1954, 226).

Хто пору́читься (мо́же поручи́тися); Ніхто́ не мо́же (не міг) поручи́тися — уживається для вираження непевності в чому-небудь.

— А хто тобі поручиться, що вона й досі тобі вірна і досі тебе кохає?.. (Стор., І, 1957, 339);

Коли пропала надія на хату, їй корисніше стало, щоб умерла Катря і Гаврило взяв Ониську. І що ж? Хто поручиться, що вона ненароком гребнула той жар із печі? (Л. Янов., І, 1959, 400);

— Хоча він і докладно вже знав, що горіла Оверкова Марченкова хата, та ніхто не міг поручитися, що вогонь якось не перекинеться на його обору і не спопелить усього дощенту (Епік, Тв., 1958, 443).

2. тільки недок. Пас. до поруча́ти.

[Хоростіль (читає голосно):] З огляду на ваші заслуги коло розвою школи народної.. поручається вам засновання [заснування] і дальше ведення школи в Волосатім (Фр., IX, 1952, 196).

Значення в інших словниках

1. поручатися — поруча́тися дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. поручатися — Поруча́тися. Рекомендуватися. Як пчоли взимі терплять голод, то поручає ся вкладати тонкі плитки цукру між рамами, а полицею (Товариш, 1908, 272); Крім обезпечень на житє поручає ся обезпеченя на ренти, обезпеченя від випадків взагалі та від випадків желізничих (Б., 1909, рекл) // див. поручати.  Українська літературна мова на Буковині
3. поручатися — Ручитися, о. давати руку на відріз.  Словник синонімів Караванського
4. поручатися — -аюся, -аєшся, недок., поручитися, -ручуся, -ручишся, док. 1》 Давати поруку за кого-, що-небудь; ручатися. 2》 тільки недок. Пас. до поручати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. поручатися — Заручатися, заручитися, позаручатися  Словник чужослів Павло Штепа
6. поручатися — ПОРУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОРУЧИ́ТИСЯ, ручу́ся, ру́чишся, док. 1. Давати поруку за кого-, що-небудь; ручатися. – Ти, старосто, поручаєшся за нього? (Сл.  Словник української мови у 20 томах
7. поручатися — ГАРАНТУВА́ТИ (зобов'язуватися забезпечити виконання чого-небудь), ЗАПЕВНЯ́ТИ (ЗАПЕ́ВНЮВАТИ), РУЧА́ТИСЯ, ПОРУЧА́ТИСЯ. — Док.: гарантува́ти, запе́внити, ручи́тися, поручи́тися, запоручи́тися.  Словник синонімів української мови