рядити
Ряди́ти. Керувати, заправляти. Так „розумно” (читай хитро) зробила “Народна Рада”, що чейже має більше “змысла“ (себто хитрости), як такі простодушні кацапи Кобиляньский і Козаркевич, бо в ній рядить Тиміньский, що, мовляв, не з одної печи хліба їв (Б., 1895, 12, 4); Я роблю все в найспокійніший спосіб, що лиш хата вимагає. Ряджу, виходжу за всякими справунками, що хто захоче, ряджу всім, а вночі я реву! (Коб., Листи, 121, 505-506)
// пол. rządzić — керувати, давати лад.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.