рядити
РЯДИ́ТИ, ряджу́, ря́диш, недок.
1. кого. Гарно, пишно вбирати, причепурювати кого-, що-небудь; одягати когось у незвичний одяг або маскарадний костюм.
А дівчині косу русу рядять, А козака до гробу провадять (П. Чубинський);
Вас [паничів] змалку, як квіток, кохали і рядили, ви звикли від життя усе без бою брать (В. Сосюра);
Дійові особи тих вистав [про народження і життя Христа] – овечки, пастушки, які й знаходять у яслах новонародженого, а також козак, шинкар, стрільці, поет (рядили його під Тараса Шевченка) (із журн.).
2. заст. Розпоряджатися.
Хіба він староста, що рядить у селі? (Сл. Б. Грінченка);
Вона рядила ґаздівством.., продавала господарський матеріал і справляла, що було кому треба (О. Кобилянська);
[Лукаш:] А ти хіба вже лісова цариця, що так рядиш, хто має в ліс ходити, хто ні? (Леся Українка).
3. Вести розмову; розмовляти.
Добре діди сиві Між себе рядили, Щасну долю молодим судили (П. Куліш).
4. кого і без дод., заст. Наймати (у 1 знач.).
Чи не ви рядите під сахар? (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)