фіна
Фіна́. Похресниця. Санда випровадила маму аж до воріт. Переходячи їх, Зоя ще сказала: — Коли хто буде питати за мною, кажіть, я пішла до фіни, не всі потребують знати, куди мені дорога... (Коб., Вовчиха, 147)
// рум. fin, fina — похресник, похресниця (хрещениця); бук. діал. фін, фіна — 1) похресник, похресниця, 2) для вінчальних батьків — подружжя (чоловік і жінка), при шлюбі яких вони були в церкві; порівн. фін, фіна, рум. -хресник, хрещениця у карпатських верховинців (СЧС, 529).
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.