виключний

Виключний, винятковий, надзвичайний

У сучасного письменника, мова творів якого справляє загалом добре враження, читаємо: «Земля в житті Ванди відігравала виключну роль», — а через сторінку знов: «І потрібно було виключного факту, щоб прихильність Ванди зламалась».

Прикметник виключний не тільки часто поглинає інші, більш підхожі слова, як бачимо в наведених фразах, а часом траплявся й у нашій класичній літературі: «Йому, либонь, трапились на сей раз якісь виключні вражіння» (Олена Пчілка).

У сучасній українській літературній мові, відповідно до російського слова исключительный, є прикметники винятковий, надзвичайний, що їх дає тритомний Російсько-український словник. Ось приклади: «Це траплялося рідко, при виняткових випадках» (І. Нечуй-Левицький); «Перед з’їздом стояли завдання виняткової ваги» («Радянська Україна»); «Винятковий закон», «Надзвичайні заходи», «Надзвичайне становище» (Словник за редакцією А. Кримського).

З цього випливає, що й письменникові, з твору якого процитовано на початку дві фрази, слід було написати «виняткову роль», «надзвичайного (виняткового) факту».

Значення в інших словниках

1. виключний — ви́ключний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. виключний — Винятковий, виїмковий; (успіх) Р. феноменальний; (- увагу) єдиний.  Словник синонімів Караванського
3. виключний — [викл'учнией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
4. виключний — -а, -е. 1》 Який становить виняток серед загальних правил; винятковий. 2》 рідко. Надзвичайний у якомусь аспекті. || Дуже гарний. 3》 Який поширюється тільки на кого-, що-небудь; єдиний; ексклюзивний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. виключний — ВИ́КЛЮЧНИЙ, а, е. Який поширюється тільки на кого-, що-небудь; єдиний. Фольклористи дожовтневої доби .. віддавали головну, а часто і виключну увагу фольклорові давніх часів (М. Рильський); Виключна власність держави на землю.  Словник української мови у 20 томах
6. виключний — Ви́ключний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. виключний — ВИ́КЛЮЧНИЙ, а, е. 1. Який становить виняток серед загальних правил; винятковий. Він використає коли не своє людське право гідності, то умовне і ще страшніше для цих офіціальних людей виключне право посланця… (Ле, Наливайко, 1957, 32). 2. рідко.  Словник української мови в 11 томах