виключний
ВИ́КЛЮЧНИЙ, а, е.
1. Який становить виняток серед загальних правил; винятковий.
Він використає коли не своє людське право гідності, то умовне і ще страшніше для цих офіціальних людей виключне право посланця… (Ле, Наливайко, 1957, 32).
2. рідко. Надзвичайний у якомусь відношенні.
Він бачив Андрійову кмітливість.., виключну чесність у поводженні з товаришами (Кучер, Чорноморці, 1956, 18);
Олексій Гаврилович Венеціанов справді був людиною виключної доброти (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 91);
// Дуже гарний.
[Терещенко:] Пише [дочка], які там [в Московському університеті] лабораторії — чудо! Кожному студенту окрема кімната. Виключні умови! (Корн., II, 1955, 298).
3. Який поширюється тільки на кого-, що-небудь; єдиний.
Фольклористи дожовтневої доби.. віддавали головну, а часто і виключну увагу фольклорові давніх часів (Рильський, III, 1956, 145).
Словник української мови (СУМ-11)