виключно
ВИ́КЛЮЧНО 1. Присл. до ви́ключний 2.
[Лісова:] Вам виключно щастить. Приїжджаєте додому на все готове (Коч., II, 1956, 489).
2. у знач. видільно-обмежувальної част. Тільки, лише.
Тепер мені досадно, що треба писати до тебе, коли, власне, треба б говорити і то ще не виключно словами (Л. Укр., V, 1956, 344);
— І.. галстук оцей твій, немов у папуги, і носиш ти його тепер уже виключно з упертості (Донч., V, 1957, 504).
Словник української мови (СУМ-11)