виключно
ВИ́КЛЮЧНО, присл.
1. книжн. Крім, за винятком згаданого останнім.
Від літери А до К виключно.
2. у знач. обмежувально-видільної част. Тільки, лише.
Тепер мені досадно, що треба писати до тебе, коли, власне, треба б говорити, і то ще не виключно словами (Леся Українка);
– І .. галстук оцей твій, немов у папуги, і носиш ти його тепер уже виключно з упертості (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)