національність —
націона́льність іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
національність —
1. Національна і етнічна група, народність. 2. Приналежність індивіда до певної національної або етнічної групи, народності, нації. 3. Громадянство або підданство; юридична приналежність до тієї або іншої держави. англ. etnicity; nationality; нім.
Словник із соціальної роботи
національність —
[нац'іонал'н'іс'т'] -нос'т'і, ор. -н'іс'т'у
Орфоепічний словник української мови
національність —
-ності, ж. 1》 Те саме, що нація 1). 2》 Належність до якої-небудь нації. Ценз національності — вимога, відповідно до якої для володіння активним або пасивним виборчим правом необхідно належати до певної національності.
Великий тлумачний словник сучасної мови
національність —
Народність
Словник чужослів Павло Штепа
національність —
НАЦІОНА́ЛЬНІСТЬ, ності, ж. 1. Те саме, що на́ція 1. Україна не моноетнічна, а багатонаціональна держава. У ній проживають представники близько 110 національностей. Основу населення становлять українці (з наук. літ.
Словник української мови у 20 томах
національність —
націона́льність 1. Належність до певної нації, народності чи національної групи. 2. Термін для спільного визначення нації і народності.
Словник іншомовних слів Мельничука
національність —
НАЦІОНА́ЛЬНІСТЬ, ності, ж. 1. Те саме, що на́ція 1. Справа пролетаріату — тісніше згуртовувати якнайширші маси робітників усіх і всяких національностей.. (Ленін, 7, 1970, 100); Понад 100 національностей і народностей живе у нашій країні (Ком. Укр.
Словник української мови в 11 томах
національність —
Національність, -ности ж. Національность. Зрозуміла дороге право своєї національности. К. КР. 35. Її батько й мати, люде з дрібного панства, але... близькі до народа, чесні хлібороби, не одірвані од національности. Левиц. Пов. 225.
Словник української мови Грінченка