халупники

рос. халупники

категорія найбіднішого міського і сільського населення в Україні ХVІ-ХІХ ст., яке не мало власної землі й володіло лише хатами (халупами) та невеликими садибами. Вони наймитували, займалися ремеслом, відбували панщину та інші повинності.

Значення в інших словниках

1. халупники — (від халупа – злиденний будинок) найбідніше міське та сільське населення України XVI-XIX ст.; не мали земельної власності, володіли тільки будинком і присадибною ділянкою; наймити, ремісники; на Лівобережжі частка х. у середині XIX ст. сягала 24%; основне джерело пролетаріату.  Універсальний словник-енциклопедія