антитеза
АНТИТЕЗА (від грецьк. άντιθεσιζ — протиставлення) — 1) У логіці — судження, яке суперечить тезі. А. є необхідною складовою частиною непрямого доведення. 2) В нім. класичній філософії — другий ступінь визначення думки, зміст якого становить категорія, протилежна вихідній, протиставлена їй (буття — небуття, необхідність — випадковість, явище — сутність та ін.). А. дослідив Фіхте в понятті тріади, завершальною ланкою якої був синтез протилежних понять Ф. іхте належить ідея антитетичного методу — методу протиставлення. Самостійного значення цей метод набуває у тих мислителів (або в певний період їхнього розвитку), в яких домінуючою є критика попередніх вчень. Така антитетика характерна для критичної філософії Канта, особливо його вчення про антиномії, кожна з яких складається з двох положень — тези і А., але відсутній їхній синтез; для Фоєрбаха — в період, коли він розгорнув систематичну критику ідеалізму Гегеля, для деяких ранніх творів Маркса. Позитивна А. переносить акцент на синтез, поєднання протилежностей, негативна ж веде до відкидання однієї з них.
Філософський енциклопедичний словник