панлогізм
ПАНЛОГІЗМ (від грецьк. παν — все; λόγοζ — думка, слово) — абсолютизація розуму, раціонального мислення в пізнанні, духовній сфері, світі людини, яка поширює його на світ у цілому. П. — характерна риса багатьох філософських вчень від давньогрецьк. до класичної нім. філософії. Найповніше П. виражений у філософії Гегеля, який створив цілу систему П. В пізнанні П. виявився у надмірному піднесенні логічного мислення за рахунок чуттєвого пізнання, інтуїції тощо. В духовній сфері П. проявився у намаганні звести зміст всієї духовної культури до пізнання. В онтологічному сенсі П. — перенесення розуму зі "світу людини" на увесь об'єктивний світ, що спричинилося до ідеалістичних тлумачень останнього. Загалом П. діє в чотирьох сферах: пізнанні, духовній культурі, світі людини та світі як цілому. Його подолання відбувається у зворотній послідовності. Виникнення "філософії позасвідомого" (Шопенгауер, Гартман) знаменувало відмову від П. в широкому розумінні слова. Критика П. у світі людини яскраво виявилася у відкритті й осмисленні глобальних проблем, низки проблем, пов'язаних із "кризою раціональності", що призвело до переоцінки різних видів духовної культури, посилення уваги до позалогічних компонентів знання, "неявного знання" та ін.
М. Вулатов
Філософський енциклопедичний словник