каракал

карака́л

(від тур. karakulah – чорновухий)

вид хижих ссавців родини котячих. Поширений в пустелях та передгір’ях Африки й Азії. Зовнішньо нагадує рись.

Значення в інших словниках

1. каракал — карака́л іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. каракал — -а, ч. Ссавець роду котів.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. каракал — КАРАКА́Л, а, ч. Хижий ссавець родини котячих, поширений у пустелях Африки та Азії. Каракал зовнішньо нагадує рись. Його зображення дійшли до нас ще зі Стародавнього Єгипту (з наук.-попул. літ.); Каракала за розміром можна порівняти з вівчаркою.  Словник української мови у 20 томах