соната

сона́та

(італ. sonata, від лат. sono – звучу)

жанр камерної музики; твір для одного або двох інструментів з кількох частин, одна з яких заснована на протиставленні й розвитку двох тем, що подаються в різних тональностях і потім повторюються в іншому тональному співвідношенні.

Значення в інших словниках

1. соната — сона́та іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. соната — -и, ж. Інструментальний музичний твір, який складається з трьох – чотирьох різних за характером і темпом частин, з яких одна має форму алегро.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. соната — (іт. sonate, від sonare — звучати) — один з основних жанрів інструментальної музики. 1. З XVI ст. С. — твір, призначений для інструментального виконання на відміну від твору для вокального виконання — кантати. 2. З XVIII ст.  Словник-довідник музичних термінів
4. соната — СОНА́ТА, и, ж. Інструментальний музичний твір, який складається з кількох різних за темпом і характером частин, об'єднаних спільним задумом. Сонату заграйте мені, потужну, .. сонату Бетховена (О.  Словник української мови у 20 томах
5. соната — Циклічна музична форма для інструменту соло (напр., фортепіанна с.) або у форпепіанному супроводі (напр., с. для скрипки), також для камерного ансамблю (напр.  Універсальний словник-енциклопедія
6. соната — Сона́та, -ти; -на́ти, -на́т  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. соната — СОНА́ТА, и, ж. Інструментальний музичний твір, який складається з трьох-чотирьох різних щодо характеру та темпу частин, з яких одна має форму алегро. Сонату заграйте мені, потужну,.. сонату Бетховена (Коб.  Словник української мови в 11 томах