титул

ти́тул

(лат. titulus, букв. – напис)

1. Спадкове або надане монархом звання (граф, князь, барон тощо), з яким пов’язані особливі права і привілеї. Система Т. найхарактерніша для феодальної ієрархії.

2. В бурж. юриспруденції – підстави якого-небудь права (напр., Т. купівлі – продажу).

3. В СРСР найменування кошторису капітального будівництва об’єктів, включених до титульних списків.

4. Перша сторінка книги, на якій вміщено заголовок, прізвище автора, назву видавництва, рік та місце видання.

Значення в інших словниках

1. титул — Ти́тул: — назва [37]  Словник з творів Івана Франка
2. титул — ти́тул іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
3. титул — Звання, РАНҐ, чин, (духовний) сан, (науковий) ступінь; (книги) назва, заголовок, перша сторінка.  Словник синонімів Караванського
4. титул — Звання духовної особи відповідно до її чину, сану  Словник церковно-обрядової термінології
5. титул — ТИ́ТУЛ, у, ч. 1. Спадкове чи надане монархом почесне дворянське звання (князь, граф, барон, віконт і т. ін.) або звання володаря держави (король, цар). – Не хочу я ні трону, ні корони, Ні титулів величних (А.  Словник української мови у 20 томах
6. титул — Титул носить, а хліб просить. Про гордого, але бідного пана. Що мені по титулі, як нема нічо в шкатулі. Яка мені користь, що я з багатого роду, а бідую.  Приповідки або українсько-народня філософія
7. титул — -у, ч. 1》 Спадкове чи надане монархом почесне дворянське звання (князь, герцог, граф і т. ін.) або звання володаря держави (король, цар). || кого, чого або який.  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. титул — ЗВАННЯ́ (офіційно присвоєна назва, що означає фах, ступінь кваліфікації або службовий стан), ТИ́ТУЛ рідше; ЧИН (перев. у військовій та церковній ієрархії; у царській Росії — щодо державних службовців).  Словник синонімів української мови
9. титул — Ти́ту́л, -лу; -ту́ли, -лів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. титул — ТИ́ТУЛ, у, ч. 1. Спадкове чи надане монархом почесне дворянське звання (князь, граф, барон, віконт і т. ін.) або звання володаря держави (король, цар). — Не хочу я ні трону, ні корони, Ні титулів величних (Крим., Вибр.  Словник української мови в 11 томах
11. титул — рос. титул 1. Юридична, документальна основа права на певні дії. на особливе положення, на майно, на володіння товаром (що переходить від продавця до покупця). 2. Особливий розділ у законі або кодексі законів.  Eкономічна енциклопедія
12. титул — Титул, -лу м. Титулъ. Що мені по титулі, коли нема нічого в шкатулі. Шейк. Він Байдою зневажливо назвався, титулу Вишневецьких одцурався. К. Бай. 18.  Словник української мови Грінченка