волонтер —
Волонте́р: — доброволець [46-1]
Словник з творів Івана Франка
волонтер —
волонте́р іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
волонтер —
див. ДОБРОВОЛЕЦЬ.
Словник синонімів Караванського
волонтер —
(від фр. volonte — бажання, воля) особистість, яка добровільно і безкорисливо бере участь у реалізації відповідних громадських ініціатив та починань (соціальна робота, культурно-просвітницька діяльність тощо)
Словник іншомовних соціокультурних термінів
волонтер —
-а, ч., заст. Той, хто став на військову або іншу державну службу за власним бажанням; доброволець.
Великий тлумачний словник сучасної мови
волонтер —
ВОЛОНТЕ́Р, а, ч. 1. Той, хто вступив на військову службу за власним бажанням; доброволець (у 1 знач.). Забираючись в люк, мимовіль усмiхнувся [Колосовський] про себе: вдруге в життi стає волонтером... (О.
Словник української мови у 20 томах
волонтер —
волонте́р (франц. volontaire, від лат. voluntarius – доброволець) особа, що добровільно вступила на військову службу; доброволець.
Словник іншомовних слів Мельничука
волонтер —
ДОБРОВО́ЛЕЦЬ (той, хто за власним бажанням береться за виконання чогось, зокрема йде до війська), ОХО́ЧИЙ, ОХО́ТНИК заст.; ВОЛОНТЕ́Р заст. (на військовій службі). Повернувся з Європи старший син Івась, котрий пішов в армію добровольцем (О.
Словник синонімів української мови
волонтер —
ВОЛОНТЕ́Р, а, ч., заст. Той, хто став на військову службу за власним бажанням; доброволець. Всупереч забороні короля по всій Франції формувались загони волонтерів, які поспішали на захист Парижа (Нова іст., 1956, 64).
Словник української мови в 11 томах