дерюга —
ДЕРЮ́ГА, и, ж., заст. Те саме, що де́рга 1. Убоге ліжко з дерюги Тобі під спину помостили; Холодне тіло округи Манаттям деяким прикрили (Щог., Поезії, 1958, 201); // перен. Старий драний одяг. Пропила дерюгу на Мусієву наругу, а Мусій кучеряв та дерюгу викупляв (Номис, 1864, № 12553).
Словник української мови в 11 томах
дерюга —
Дерюга, -ги ж. = дерга. Пропила дерюгу на Мусійову наругу, а Мусій кучеряв та дерюгу викупляв. Ном. № 12553.
Словник української мови Грінченка