лице —
-я; мн. лиця, лиць; с. 1》 Те саме, що обличчя 1). || Обличчя як ознака зовнішнього вигляду людини. В лице — прямо, відверто (висловитися, сказати що-небудь). Лицем до чого — звернувши всю увагу, зосередивши всі сили на чому-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
лице —
ЛИЦЕ́, я́; мн. ли́ця, лиць; с. 1. Те саме, що обли́ччя 1. Перемінилась і Параска: лице її подовшало, хоч краска ще грала на йому [ньому] (Панас Мирний); Вона [Килина] провела тремтячою рукою по дуже блідому лиці й напружено задумалась (В.
Словник української мови у 20 томах
лице —
лице́ обличчя||бузя, дзьоб (дзюб), кпяпач, кляпачка, мазак, морда, мордюк, наяльник, писок, письо, пищидло, твар, фаціята (фацята), фізійоморда (фізіоморда), фізія, фриґачка, фронт, циферблат (циферблят) ◊ лице́ лу́питься з сорому відчувати сором (ст)...
Лексикон львівський: поважно і на жарт
лице —
Бліді лиця не чарують Гриця. Хлопці любять дівчат здорових, румянних а не блідих. Блідість це ознака недомагання, слабости. Гарне личко, а чортівська душа. Лице гарне, та душа лукава. По вигляді не мож судити душу. Гарне личко товар продає.
Приповідки або українсько-народня філософія
лице —
Речовий доказ, крадений предмет чи предмети
Словник застарілих та маловживаних слів
лице —
В кушнірстві назва зовнішньої поверхні натуральної шкіри з малюнком, характерним для певного виду тварин.
Універсальний словник-енциклопедія
лице —
(аж) кров ки́нулася до обли́ччя (в обли́ччя, в лице́ і т. ін.) кому. Хто-небудь раптово почервонів. Софія знала добре той дзвінок, він вразив її, аж кров кинулась їй до обличчя (Леся Українка); Настя зірвалася з лави.
Фразеологічний словник української мови
лице —
ВИ́ГЛЯД (сукупність зовнішніх ознак, особливостей кого-, чого-небудь), ГА́БІТУС спец., ВИД рідко, ВЗІР (УЗІ́Р) рідко, ПОЗІ́Р діал.; ЗО́ВНІШНІСТЬ, ПОДО́БА, ПОСТА́ВА рідше (стосовно людини); ОБЛИ́ЧЧЯ, КШТАЛТ, ЛИЦЕ́ рідко, ЛИК заст. (стосовно чого-небудь).
Словник синонімів української мови
лице —
Лице́, -ця́, -цю́, -це́м, на лиці́; ли́ця, лиць. До лиця́
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
лице —
ЛИ́ЦЕ, я́; мн. ли́ця, лиць; с. 1. Те саме, що обличчя 1. Перемінилась і Параска: лице її подовшало, хоч краска ще грала на йому (Мирний, IV, 1955, 114); Жита буйні, хвилясті… Ось із них визирнуло рожеве лице й сині очі (Головко, І, 1957, 66); *Образно.
Словник української мови в 11 томах