Значення в інших словниках
-
розлучення —
розлу́чення іменник середнього роду
Орфографічний словник української мови
-
розлучення —
Одна з форм припинення шлюбу шляхом його юридичного розірвання. англ. divorce; нім. Scheidung f=, -en; угор. vállás; рос. развод.
Словник із соціальної роботи
-
розлучення —
-я, с. 1》 Те саме, що розлука 1), 2). 2》 Припинення, розрив шлюбу.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
розлучення —
РОЗЛУ́ЧЕННЯ, я, с. 1. Те саме, що розлу́ка 1, 2. [Орися:] Я швидш [швидше] переможу сором і глум, ніж розлучення з моїм сином! (М. Кропивницький); – Що ж, йди, Іванку, – покірно обзивалась Марічка. – Така нам доля судилась...
Словник української мови у 20 томах
-
розлучення —
РОЗЛУ́ЧЕННЯ, я, с. 1. Те саме, що розлу́ка 1, 2. [Орися:] Я швидш [швидше] переможу сором і глум, ніж розлучення з моїм сином! (Кроп., III, 1959, 84); — Що ж, йди, Іванку, — покірно обзивалась Марічка.
Словник української мови в 11 томах
-
розлучення —
Розлучення, розлучіння, -ня с. Отдѣленіе своего скота изъ общаго стада осенью, послѣ окончанія пастьбы на полонинах. Шух. І. 218, 213. Полонинка веселая лиш, до розлученя, а як пішла худібонька, она засмучена. Шух. І. 204.
Словник української мови Грінченка