розлучення
РОЗЛУ́ЧЕННЯ, я, с.
1. Те саме, що розлу́ка 1, 2.
[Орися:] Я швидш [швидше] переможу сором і глум, ніж розлучення з моїм сином! (М. Кропивницький);
– Що ж, йди, Іванку, – покірно обзивалась Марічка. – Така нам доля судилась... І вона співанками косичила їх розлучення (М. Коцюбинський).
2. Припинення, розрив шлюбу.
Другого ранку Грицай поспішив до першої дільниці народного суду, щоб подати заяву про розлучення (С. Журахович);
Ознайомлення з судовими справами про розлучення робітників свідчить, що воно стало досить рідким явищем (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)