розлучення
РОЗЛУ́ЧЕННЯ, я, с.
1. Те саме, що розлу́ка 1, 2.
[Орися:] Я швидш [швидше] переможу сором і глум, ніж розлучення з моїм сином! (М. Кропивницький);
– Що ж, йди, Іванку, – покірно обзивалась Марічка. – Така нам доля судилась... І вона співанками косичила їх розлучення (М. Коцюбинський).
2. Припинення, розрив шлюбу.
Другого ранку Грицай поспішив до першої дільниці народного суду, щоб подати заяву про розлучення (С. Журахович);
Ознайомлення з судовими справами про розлучення робітників свідчить, що воно стало досить рідким явищем (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розлучення — розлу́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- розлучення — Одна з форм припинення шлюбу шляхом його юридичного розірвання. англ. divorce; нім. Scheidung f=, -en; угор. vállás; рос. развод. Словник із соціальної роботи
- розлучення — -я, с. 1》 Те саме, що розлука 1), 2). 2》 Припинення, розрив шлюбу. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розлучення — 1. розлука 2. це дія Словник чужослів Павло Штепа
- розлучення — РОЗЛУ́ЧЕННЯ, я, с. 1. Те саме, що розлу́ка 1, 2. [Орися:] Я швидш [швидше] переможу сором і глум, ніж розлучення з моїм сином! (Кроп., III, 1959, 84); — Що ж, йди, Іванку, — покірно обзивалась Марічка. Словник української мови в 11 томах
- розлучення — Розлучення, розлучіння, -ня с. Отдѣленіе своего скота изъ общаго стада осенью, послѣ окончанія пастьбы на полонинах. Шух. І. 218, 213. Полонинка веселая лиш, до розлученя, а як пішла худібонька, она засмучена. Шух. І. 204. Словник української мови Грінченка